Насправді про мотивацію більшість людей знає дуже мало. Якщо ви не цікавилися цією темою, то, найімовірніше, сприймаєте її на дуже побутовому рівні. Наприклад, звикли вважати гроші головним мотиватором, а батіг і пряник — чудовою системою мотивації.
Сучасна наука каже, що це не так, мотивація працює інакше. Жодної зовнішньої мотивації не існує, вона буває лише внутрішньою. А методами на кшталт премій чи, навпаки, штрафів людину можна лише додатково стимулювати ззовні, але не мотивувати. Ці п'ять книг допоможуть розібратись, як це працює насправді.
Девід Макклеланд “Мотивація людини”
Перша книга в нашій добірці виглядає як справжній підручник і пропонує величезну кількість посилань на наукові дослідження. З цієї книги непогано розпочати, якщо вам цікаво, як працює та вивчається мотивація.
Макклеланд поділяє всі мотиватори на чотири великі групи:
- Мотивація на досягнення чи успіх — коли ми хочемо чогось досягти, відчути гордість за себе та свій успіх.
- Афіліація — потреба бути у добрих стосунках із оточуючими. Вона мотивує нас робити щось, щоб до нас добре ставились, щоб не зіпсувати з кимось стосунки, щоб порадувати чи не засмутити когось.
- Влада чи вплив — мабуть, найцікавіша група, бо ми часто сприймаємо владу в досить вузькому значенні. Насправді вплив — це взагалі здатність змінювати світ як завгодно.
Наприклад, в одному з експериментів досліджували дітей віком до року. Діти усвідомлювали потребу впливати на навколишній світ і починали, скажімо, трощити іграшки. Вони робили це не зі зла, а змінювали таким чином світ навколо себе, керуючись цим мотиватором і виявивши, що впливати на світ, на людей, на предмети — досить приємно. Причому навіть у тому випадку, якщо ми не розуміємо, як і чому це робимо. - Уникнення — досить сильний для багатьох і єдиний негативний мотиватор, коли нами рухає бажання не досягти, а уникнути чогось (покарання, почуття сорому чи провини, складних емоцій, неприємних подій). Про це також важливо пам'ятати, розбираючись у темі мотивації.
Макклеланд вважає, що в різних ситуаціях нами рухають різні мотиватори, сьогодні для нас може бути найважливішим успіх, а завтра — теплі стосунки з людьми. Для деяких людей одна з груп мотиваторів може бути провідною, для інших — усі вони працюють майже однаково. І це також нормально.
Мігай Чиксентмігаї “Потік”
Чиксентмігаї — один із засновників напряму позитивної психології. До нього та Мартіна Селігмана психологія здебільшого вивчала патології. Чиксентмігаї та Селігман одними з перших поцікавилися психологією щастя і вирішили розібратися, що ж робить людей щасливими.
Чиксентмігаї за десятки років провів безліч експериментів, у рамках тривалого і комплексного дослідження спілкувався з безліччю людей про їхнє відчуття щастя і дійшов дуже важливого висновку: щасливою людину робить творча праця. Поступово це привело його до того, що люди почуваються найщасливішими, коли працюють у стані потоку (flow). Саме так назвали цей стан декілька його респондентів.
Якщо зовсім коротко, стан потоку виникає, коли людина виконує завдання, з одного боку, досить складне, щоб виконувати його було не нудно, з іншого — все ж посильне. Для його виконання потрібно докласти певних розумових та інтелектуальних зусиль, але воно не настільки складне, щоб викликати стан фрустрації.
Саме на стику складності та посильності, коли завдання тримає вас у фокусі, при цьому ви можете його виконати та бачите результат, який вас влаштовує, — у цій точці виникає стан потоку, який робить вас щасливішими.
Книга розповідає про стан потоку, ситуації, умови та фактори, за яких він виникає, розглядає експерименти та інтерв'ю автора з різними людьми. Книгу раджу прочитати, щоб усвідомити, як усе це працює, зокрема всередині вас самих. Для мене свого часу виявилося дуже важливим почати думати про це саме термінами з книги.
Ця книга сильно вплинула на моє усвідомлення себе та своєї діяльності. Не можу сказати, що я застосовувала якісь поради чи робила вправи, це історія більше про усвідомлення, про те, що я можу і хочу жити саме так, та не можу і не хочу жити інакше. Можу сказати, що це одна з найважливіших книг, які я прочитала за все життя.
Керол Дуек “Гнучка свідомість”
У своїй книзі психолог Керол Дуек розглядає протиставлення fixed mindset та growth mindset (установки на даність та установки на зростання). Сенс протиставлення полягає в тому, що одна частина людей живе з установкою на даність і вважає, що хтось або має талант до чогось, або ні, а інша — з установкою на зростання і вірить, що будь-хто може навчитись будь-чого. Обидві групи людей оперують власними діями та життям згідно зі своїми установками.
Перші не вчать іноземні мови чи програмування, не займаються музикою чи не пишуть картини, бо — нібито — не мають таланту. Ця установка дуже підтримується школами, особливо пострадянськими. Про дитину з раннього віку починають говорити щось на кшталт: “Вона не має здібностей до математики”. Людина виростає з цією установкою і вона починає проявлятись у купі інших речей. Вона може не прагнути до деяких занять, оскільки вважає, що все залежить від здібностей, яких вона не має.
Друга частина людей не вірить у залежність успіху в якійсь справі від здібностей. Вони вважають, що людина, в якої відразу може щось не вийти, все одно може досягти великого успіху в цій справі, доклавши зусиль та витративши на це деякий час. Власне саме це і є головною ідеєю книги.
Книгу складають безліч прикладів зі світу спорту і повсякденного життя. Про спортсменів та інших людей, в успіх яких ніхто не вірив, але вони його досягли та змогли переламати думку вчителів і батьків про свої здібності.
Установка на зростання та установка на даність досить тісно пов'язані з мотивацією. Якщо людина впевнена, що не має здібностей до чогось, то в неї не з'явиться і мотивації робити щось, щоб їх розвивати. Я гадаю, книга Керол Дуек може допомогти поглянути на себе з нового боку та наважитися займатися чимось, чим дуже хочеться, але до чого ви не маєте таланту, як ви звикли думати з дитинства.
Ден Пінк “Драйв”
У своїй книзі Ден Пінк багато посилається на дві попередні книги, часто цитує Чиксентмігаї та Керол Дуек. Ці три книги цікаво читати одну за одною, розуміючи, як одне впливає на інше.
Основна ідея, завдяки якій Пінк став широко відомим: для виконання творчих, креативних завдань зовнішня мотивація не працює та інколи може навіть зробити гірше. У своєму TED Talk “The Puzzle of Motivation” і в книзі він описує декілька подібних експериментів над різними групами людей.
Наприклад, коли двом групам людей давали одну нескладну логічну задачу чи головоломку, причому одна група виконувана завдання просто так, а друга за 20 доларів. Один за одним експерименти показували, що люди, яким обіцяли винагороду, виконували завдання повільніше, гірше чи взагалі не виконували. Виявилось, що для виконання творчого завдання мозок має бути сконцентрований на завданні, а не на винагороді. Фокус на винагороді забирає ресурси, які можна було б використати на виконання завдання. Людина стає тривожною і набагато менше занурюється в саме завдання, думаючи про те, що станеться чи не станеться за його виконанням.
Це дуже важливий момент, особливо для тих, хто звик думати, що гроші є найкращим мотиватором. Експерименти спростовують цю установку та цю думку. Виходить якраз навпаки: за виконання творчих завдань потрібно не обіцяти премію, а просто дати людині виконати завдання із задоволенням і без пресингу. Тобто і без загрози покарання, і без очікування якоїсь премії.
Ззовні ми можемо лише дати людині свободу, але не можемо вплинути на творчий процес, ані авансами, ані дедлайнами. Згадайте всі ці фільми про письменників, які страждають, але не можуть написати книгу вчасно. Ба більше, не можуть навіть розпочати її писати під тиском. А, наприклад, Джордж Мартін уже напевно знайомий з ідеями Дена Пінка чи подібними. Він не підписується на жодні дедлайни. Він каже, що книга вийде, коли вийде. І поки сотні тисяч фанатів чекають на шосту книгу “Гри престолів”, він спокійно і, сподіваюсь, із задоволенням пише.
Лоретта Бройнінг “Гормони щастя. Як привчити мозок виробляти серотонін, дофамін, ендорфін та окситоцин”
Лоретта Бройнінг у своїй книзі розглядає нейрофізіологічну сторону емоцій, важливих для мотивації. Вона описує гормони серотонін, дофамін, ендорфін та окситоцин, те, як і коли вони виробляються мозком та на що впливають.
Мотивації здебільшого присвячені історії, пов'язані з дофаміном, бо саме він її обумовлює. Дофамін називають гормоном задоволення, але це не зовсім правильно —це гормон передчуття задоволення. Коли людина розуміє, що зараз із нею станеться щось хороше, в неї починає вироблятися дофамін, який веде її до мети. Насправді внутрішня мотивація хімічно обумовлена виробленням дофаміну.
У книзі безліч лайфхаків, як облаштувати своє життя так, щоб у вас почали більше вироблятися ці гормони і ви, відповідно, стали щасливішими та продуктивнішими. Я не впевнена, що вони спрацюють абсолютно для всіх, але мені все одно здається важливим і цікавим розібратись, як це працює, та ще раз переконатись, що спроба мотивувати людину ззовні жодним чином не може вплинути на вироблення дофаміну в її організмі. Тільки ми самі маємо чогось дуже хотіти, щоб цей процес пішов і мозок прийшов у фокус, який дозволить нам бігти до наших цілей.
