10 дивовижних фактів з історії комп'ютерів від куратора музею DataArt

Коли матеріалу набралося не на одну виставку, а колекція зажадала професійної каталогізації, у музейного проекту з'явився власний куратор. Олексій Помігалов раніше був науковим співробітником Ермітажу та Музею Фаберже.

Ми попросили Олексія вибрати десять фактів з історії обчислювальної техніки, які найбільше здивували його при зборі матеріалу як музейника, який ніколи не працював інженером.

1. Перші радянські електронні обчислювальні машини
   
   

   

   Їх було відразу дві. Авторське свідоцтво на одну отримав колектив з Енергетичного інституту Академії наук під керівництвом Ісаака Брука та Башира Рамєєва. Другу в Інституті електротехніки АН збирав знаменитий Сергій Лебедєв (після завершення проекту він став академіком). Брук переїхав до Москви з Мінська, а Лебедєв — з Києва. Обидві машини почали розробляти ще наприкінці 1940-х, а публічно продемонстрували в 1951 році.
2. Воєнні трофеї
   
   

   

   У схемотехніці ЕОМ М-1 — однієї з цих перших ЕОМ — використовували трофейні німецькі напівпровідники, відправлені на спеціальні склади Академії наук після війни.
3. Включив комп'ютер — знеструмив район
   
   

   

   При запуску першої МЕСМ — це якраз друга зі згаданих машин — електрика відключилася відразу в цілому кварталі Києва. Енергоспоживання перших систем зашкалювало, а сам інститут знаходився в будівлі колишньої лікарні в київському парку Феофанія та достатніх власних потужностей не мав.
4. Клон, копія або оригінальна розробка
   
   

   

   Головним каменем спотикання для всіх, хто має відношення до історії радянських ЕОМ або просто цікавиться нею, залишається серія ЄС ЕОМ. Чи добре було, що в середині 1960-х у серію пішла машина з архітектурою IBM System 360, чи це копіювання в результаті й завело радянські ІТ у глухий кут? Кожен експерт наводить власні аргументи та має застереження, але ставлення до цього питання чітко ділить всіх причетних на два табори.
5. Різноманітність архітектур і рішень
   
   

   

   Всесвіт радянських ЕОМ здається безмежним. Навіть впроваджуючи єдину серію (спірну ЄС ЕОМ, згадану в попередньому пункті), інженери в кожній сфері все одно продовжували придумувати свої ЕОМ. Машина власної конструкції була мало не в кожному великому НДІ, а військові мали десятки, якщо не сотні альтернативних пристроїв. При цьому розробники не завжди спілкувалися між собою, багато розробок і зовсім були засекреченими. Планова економіка не дозволяла системі виключити повторні винаходи, до того ж, багато комплектуючих часом були в дефіциті.
6. Випадкове розсекречення
   
   

   

   Перший персональний комп'ютер того часу з'явився, мабуть, у результаті випадковості — у МІЕМ (Московський інститут економіки та математики) помилково доставили партію радянських клонів мікропроцесора i8080. Там молоді співробітники спробували зібрати на його основі працюючу систему, а потім опублікували схему в журналі “Радіо” під назвою “Мікро-80”.
7. "Персональний комп'ютер — це вигадки!"
   
   

   

   У 1980-му році заступник міністра радіопромисловості Микола Горшков заявив розробникам саморобного комп'ютера “Мікро-80”: “Персональними можуть бути автомобіль, дача, пенсія, а ЕОМ — це 100 квадратних метрів, 25 осіб персоналу та 30 літрів спирту щомісяця”. Але вже за два роки почався заводський випуск персональних комп'ютерів “Агат” на базі розробки НДІОК із використанням архітектурних рішень комп'ютера Apple II Plus.
8. Перехід на персоналки
   
   Організації, що мали на балансі ЕОМ, на початку 1990-х здавали їх державі. Цим вони могли забезпечити себе достатньою (або майже достатньою) кількістю персоналок. Комп'ютери в них приймали, оскільки обсяг золота в одній машині іноді сягав 3 кг.
9. Полювання за “жовтим”
   
   

   

   Після розпаду СРСР і втрати фінансування більшістю НДІ багато старих комп'ютерів та їхніх елементів стали жертвами мисливців за дорогоцінними металами. ЕОМ крали, золото виплавляли, і частина високотехнологічної індустріальної спадщини була безповоротно втрачена.
10. Ставлення до технологічної спадщини
    
    

    

    Паралельно з джентрифікацією промислових будівель, у багатьох країнах помітна і тенденція до збереження індустріальної спадщини — музеєфікації обладнання. В ЕОМ історія поки ще дуже коротка, але за кожною машиною стоять люди та події, докладний опис яких яскраво характеризує той чи інший час. Дивна особливість комп'ютерних музеїв — майже в усіх країнах великі колекції знаходяться поза столичними містами. Мабуть, застарілі ЕОМ частіше концентрувались у провінції. У всіх колишніх республіках СРСР стару техніку активно знищували: вона займала багато місця, вимагала уваги і при цьому мала золото для вилучення. Тому для сучасного інженерного та культурного співтовариства так важливо не втратити те, що вціліло з цієї спадщини.